Виховна робота

Виховна робота школи здійснюється відповідно до Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» ,Указу президента України «Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушення серед дітей, соціальної реабілітації» № 113 від 28.01.2000 р. «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячої бездоглядності», з метою формування всебічно розвиненої людини – вищої цінності суспільства. Робота з соціальної адаптації учнів – один з напрямків, що сприяє цьому.

Річний план роботи включає заходи щодо соціальної адаптації учнів. Ведеться індивідуальна робота з учнями, що мають низький рівень соціальної адаптації, проводяться психологічні тренінги.

Взаємодія з учнями здійснюється на основі особистісно-орієнтованого підходу, чому сприяє глибоке вивчення індивідуальних особливостей і якостей дитини.

Щорічно під час місячника з охорони дитинства класними керівниками виявляються соціально незахищені учні, неблагополучні та функціонально неспроможні сім’ї. Узагальнена інформація про це зводиться в соціальні паспорти класів та соціальний паспорт школи.

Кожен навчальний рік починається з вивчення чи повторення правил внутрішнього розпорядку, їх основних вимог. Ці правила розміщені на стендах для  учнів. Щомісячно в класних колективах проводяться класні години, де порушуються питання до тримання правил внутрішнього розпорядку, поведінки, ставлення до навчання .

Однією з перспективних освітніх технологій розвитку життєвої компетентності учнів є соціальна практика. Соціальна практика дозволяє поставити перед учнем проблеми, що майже повторюють ті життєві завдання, з якими він зіткнеться у майбутньому. Організація та здійснення соціальної практики у школі здійснюється за допомогою загальношкільних  виховних  учнівських проектів: «Моє рідне село»,  « Я – громадянин України», «Температура прав людини в нашій школі»; класних виховних проектів: «Чисте подвір'я- чиста вулиця – чисте село»( класний керівник Романець Н.І.), « Людина серед людей»( класний керівник Семенова В.М.), «Родина – держави краплина»(класний керівник Єрошова І.М.), «Таланти моєї родини»(класний керівник Шабельник Н.О.)

Ефективним засобом формування соціальних компетенцій дітей є тренінги. Класні керівники постійно проводять різноманітні тренінги.

Для реалізації цих завдань у школі було розроблено план виховної роботи навчального закладу та окремі плани, які охоплюють всі напрямки виховної діяльності та включають у себе календарні, традиційні шкільні свята, заходи, конкурси, районні заходи щодо втілення національної програми «Діти України», «Комплексної програми профілактики злочинності і бездоглядності», «Програми профілактики ВІЛ-інфекції», заходи щодо зміцнення моральності та утвердження здорового способу життя та ін.

Щороку шкільна туристична команда займає призові місця у районних змаганнях зі  спортивного орієнтування та техніки пішохідного туризму.

1.Завдання та зміст виховання культури поведінки школярів

      Культу­ра поведінки умовно, у найбільш загальних рисах, скла­дається з культури спілкування, культури зовнішнього вигляду та культури побуту. Кожна з цих складових куль­тури поведінки регламентується певними правилами етикету, який включає у себе загальнолюдські уяв­лення про належну поведінку особи в різних обставинах. Правила етикету відзначаються раціональ­ністю, простотою, природністю, повагою до людини праці та її гідності, їх основу становлять принципи гуманізму та колективізму.

     Завдання виховання культури поведінки:

вироблення вмінь і навичок культурно-розумової праці, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя.

виховання моральних почуттів і на їх основі вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізувалися б у будь-якій ситуації та умовах.

виховання основ трудової культури, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці.

формування розуміння прекрасного, любові  до нього, виховання естетичних почуттів, потреби і здатності створювати прекрасне.

      Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закладів передбачає залучення учнів до оволодіння змістом навчальних дисциплін (мови, літератури, історії ,предметів природничого циклу (основи здоров’я, Я і Україна), позакласної виховної роботи (гуртки художньої самодіяльності, походи в театр, кіно, екскурсії, лекції і бесіди). У школах створюються спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному розвитку учнів.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо­вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от­римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі­дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по­важати інші народи.

Також особливе місце у справі морального виховання учнів відводиться учителеві, вихователеві. Працюючи на основі народної освіти, вчитель не тільки озброює молоде покоління знаннями, а й формує в цілому моральну спрямованість особистості. Усвідомлюючи цю величезну суспільно значущу відповідальність перед суспільством, нацією за результати своєї праці, вчитель повинен бути зразком в усьому: його думки, почуття, поведінка – приклад для наслідування дітям.

Розлучення батьків переважно призводить до педагогічної занедбаності і по­чуття безсилля в дитини, роздвоєння в її душі. Нерідко це негативно позначається на всій життєвій позиції ди­тини, викликає у неї комплекс власної неповноцінності. Мати, з якою, як правило, залишається дитина, мусить виявити мудрість у такій ситуації — не можна виховувати ненависті до батька, який пішов із сім'ї.

         Самообслуговування і трудова допомо­га батькам як метод сімейного виховання полягатимуть у тому, щоб функції щодо домашніх справ у сина чи доньки поступово зростали, починаючи від елементарних звичок — прибирання за собою, підмітання підлоги і ви­тирання пилу, до складніших — купівлі продуктів, приго­тування їжі, прання і прасування одягу тощо.

      2. Виховання культури спілкування між людьми…

      Культура спілкування між людьми регламентується правилами культурної поведінки, які роз'яснюють, що вважається пристойним, красивим і доцільним у поведінці людей, які вимоги ставить суспільство перед громадянами нашої країни. Навчати дітей осмислено до­тримуватись цих правил залежно від ситуації, місця і часу — важливе завдання, що стоїть перед школою і сім'єю. Головним засобом спілкування е мова. Слово, сказане людині, може окрилити її, а може зіпсувати їй настрій на цілий день, стати причиною тяжких переживань. До того ж по мові часто судять про вихованість особи, про її розвиток, грамотність, начитаність. Отже, формування культури мов­лення е одним із найважливіших напрямів виховання куль­тури поведінки школярів.

    Важливим завданням при вихованні культури спілку­вання е формування у школярів ввічливості, а також та­ких моральних якостей, як коректність, чемність, люб'яз­ність, уважність, чуйність, делікатність. Всі ці риси особи тісно пов'язані між собою.

      Багато правил етикету передбачають тактовну поведін­ку. Наприклад, тактовність виключає підслуховування чу­жих розмов, читання без дозволу чужих листів і написів на фотографіях, висміювання фізичних вад людей, надмірний вияв симпатії або неприязні, своїх почуттів й т. ін.

     Правила етикету передбачають закріплення вимог скромності й простоти у певних формах поведінки, згідно з якими не слід переоцінювати себе, підкреслювати свої заслуги і здібності, нав'язувати іншим свої погляди, думки, смак.

     Культура побуту насамперед передбачає чистоту, охай­ність. До цього слід привчати школярів. Кожна річ повин­на мати своє місце. Житло має бути завжди чисто при­бране, провітрене. Робочий куточок учня, іграшки малю­ків слід тримати в порядку. До наведення чистоти необхід­но постійно залучати дітей, закріпляти за ними певні ді­лянки роботи, ускладнювати її в міру змужніння шко­лярів.

Культура побуту включає також уміння вибирати і да­рувати подарунки. Цей звичай також може мати вплив на розвиток в учнів уважності, чуйності, доброти. Діти повин­ні усвідомити, що подарунок — це прояв уваги до людини, бажання зробити їй приємне, принести радість. І зовсім неправильно думати, що подарунок повинен бути коштов­ним.

     Важливе значення має також вироблення у школярів правильних уявлень про ідеал людської краси та естетичні критерії суспільства. Згідно з цими крите­ріями, ідеалом людської краси є гармонійна єдність багатого внутрішнього світу і привабливого зовнішнього виг­ляду.

При відсутності належної педагогічної роботи в цьому напрямі у школярів нерідко виробляються вульгарні, мі­щанські уподобання, викривлені, низькопробні смаки. Вони починають бездумно наслідувати зарубіжну моду, сутність якої часто зумовлюється політичними або комерційними інтересами ділків капіталістичного світу.

            Форми, методи та засоби виховання культури поведінки учнів.

     Найбільш поширеним серед них є метод бесіди. Бесіда, зокрема евристична, сприяє активізації розумової діяль­ності дітей, змушує їх замислитися над етичними проб­лемами, вчить правильно оцінювати моральні вчинки людей.

Поряд з бесідою у процесі роботи по вихованню куль­тури поведінки вчитель може використати інші методи педагогічного впливу, такі як роз'яснення, приклад, дис­пут. Відповідно до них обираються вербальні форми робо­ти: розповідь, кінолекція, усний журнал, читацька конфе­ренція, огляд періодичної преси на теми моралі, колективне коментоване читання тощо.

        Велику роль у вихованні культури поведінки підлітків відіграє фа­культатив «Основи моралі». Моральна освіта школярів досягає виховної мети лише тоді, коли проводиться в єдності з діяльністю, що сприяє їх моральному розвиткові, тобто за умови поєднання мето­дів першої та другої групи. Серед методів першої групи широко використовуються такі з них, як привчання, вправ­ляння, педагогічно доцільна організація життя дітей та створення ситуацій морального вибору. У процесі організа­ції практичного морального життя колективу необхідно, щоб етичні принципи, норми і правила поведінки знайшли найбільш повне втілення у взаєминах, які складаються між дітьми під час їхньої колективної суспільне значимої діяльності.        Важливо також, щоб ця діяльність стала дже­релом розвитку відносин взаємного піклування і підтрим­ки, допомоги та відповідальності за доручене, вимогливос­ті й чуйності, ввічливості і принциповості.

       Звичайно, кожна вікова група учнів потребує застосу­вання конкретної методики, вибору дохідливих і цікавих для школярів форм роботи, а найголовніше — відповідно­го віковим особливостям і розвитку учнів змісту діяльнос­ті по вихованню культури поведінки.

Запам'ятовуванню правил для учнів допомагає вивчен­ня віршів, у яких викладено зміст правил.

Істотну роль у засвоєнні учнями правил культури пове­дінки відіграють рольові ігри.

    3.   Година класного керівника.

     У педагогічній практиці во­на зарекомендувала себе дієвим засобом формування у шко­лярів наукового світогляду і моральної поведінки. Темати­ку таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів, їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікави­ми людьми, обговорення книг та ін.

З учнями середніх класів переглядають і обговорюють кінофільми на морально-правові теми. Підлітків захоплю­ють сильні й горді герої пригодницьких фільмів. Під час обговорення таких фільмів учні усвідомлюють, за що бо­рються, проти чого виступають їхні герої. Старшокласни­ки з інтересом переглядають детективні фільми. Обгово­рення їх дає змогу вчителеві акцентувати увагу на різних правопорушеннях і злочинах, на необхідності боротьби з ними.

     4.  Індивідуальні форми виховної роботи.

     Потреба індиві­дуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливос­ті, через «внутрішні умови». Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особли­востей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихованцями. Дається це часом нелегко, оскільки учні, які найбільше потребують індиві­дуальної виховної роботи, нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихо­вателя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнту­ватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямовува­тися не лише на проведення бесід з конкретного приводу, а й наперед продуманих профілактичних розмов та інших заходів з вихованцями.

        В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визна­чають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагу­ють на вчинок одразу, в інших — детально аналізують йо­го і лише тоді вирішують, до яких заходів виховного впли­ву необхідно вдатися.

       Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічно­го стану, темпераменту. В кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла форму­ванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосеред­ній вплив педагога на особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповнюють один одно­го. Безпосередній вплив на вихованця педагог здійснює на­одинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів. Це посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини. В опосе­редкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка — колектив. Вплив колективу мо­же бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня) або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його вико­нання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому — і він, і колектив мо­жуть лише здогадуватися про це.

         Індивідуальна виховна робота потребує координування впливів на учня педагогів, батьків і колективу. Це можливо за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу, обміну думками з питань життя і діяльності вихованців.

Ефективним методом індивідуальної виховної роботи є стимулювання інтересу учнів до занять мистецтвом: гри на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у певну сис­тему, пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

         Важливою є спільна робота вчителів-предметників і бібліотекарів щодо проведення предметних тижнів, олім­піад, масових заходів, бібліотечно-бібліографічних уроків. Поширені в роботі бібліотек такі масові форми роботи, як книжкові виставки різноманітної тематики, бібліотечні огляди літератури, презентації книг, журнали, вечори по­езії, предметні тижні, вікторини кмітливих, брейн-ринги, диспути, дні інформації, вечори-зустрічі з письменника­ми, читацькі конференції.

        На мою думку виховання культури поведінки – одна з актуальних проблем морального виховання, яке в сучасних умовах набуває дедалі більшого соціального значення. Культура поведінки є виявом загальної культури людини у її діях, вчинках, ставленні до інших людей.